БЕСІДИ З МАЙСТРОМ

Олег Драч


БЕСІДА ПЕРША
У якій автор спілкується з власним майстром
про природу творчої особистості,
розуміння процесів взаємодії Рівнів Свідомості
у творчості.

Дякую за запрошення до розмови.

- Це не запрошення, це обставина, яку ти собі сам запропонував, отже тепер справа за вірою в цю обставину.

В мене відчуття сум’яття від несподіваної реальності того, що відбувається і хоча тема моя – мистецтво, а точніше театр, а ще точніше, акторська природа творення, я відчуваю набагато глибший процес занурення у гру, ніж при роботі із запропонованими обставинами актора.

- А хіба справді існує різниця у цьому процесі взаємодій? Для тебе вже достатньо відкрито з того, що ти називаєш природою творення. І справа тут не в тому, як ти це назвеш, чи пропишеш яко методологію, справа в тому, що єдиновірної методології не існує. Процес творення обов’язково буде оригіналом кожного досвіду особистості.

Тобто ти кажеш, що методології, як такої, годі шукати, бо кожен творящий має свою особисту методику, чи так я зрозумів?

- Не будемо забігати далеко. Давай поглянемо на речі які стоять поруч. Пропоную взяти те, що найближче, з чим ти зараз працюєш у студії, робота з поезією. Чому ти запропонував цю роботу?

Мені так чулося вірним кроком, дати зустріч моїм учням взаємодіяти з вертикалями поетів, а точніше з їх рівнями свідомості.

- Чудово, ось із свідомості і почнемо. Ти вірно учуваєш суть питання – СВІДОМІСТЬ. Коли людина замислюється над питанням власної творчості, тоді вона, ревізуючи свій рівень свідомості, запускає процес самоусвідомлення. Оскільки ти і всі інші творчі люди (а не творчих людей просто не існує, бо інакше який був би зміст у їхньому існуванні) прагнеш творити нове, ти виростаєш з власного дійсного рівня свідомості. Виростає спершу промінь перспективи твоєї сутності, душа твоя вчуває новий досвід, а ще точніше, душа твоя згадує свою божественність. Розум твій має здатність пеленгувати промені душі і проявляти у вигляді мислі на екрані уяви. На екрані уяви, як на робочому столі компа ти маєш можливість детально розглядати усе що там розмістиш щоб аналізувати. Ось і почався процес осмислення, що призводить до усвідомлення своїх координат буття і перспектив нового кроку, який ти врешті решт робиш творячи дію. Ти твориш нову реальність, яка змінює твій Всесвіт, відкриває розуміння нових перспектив, виносячи тебе на новий Рівень Свідомості. Те що пригадує твоя душа захоплює тебе і ти твориш твір і себе. Твориш тому, що усвідомлюєш себе Творчою Особистістю, цей Рівень Свідомості ти вже маєш.

Отже найперше, що потрібно,- це усвідомити себе як Творчу Особистість?

- Так, саме тим ти і займаєшся з твоїми учнями, ти організовуєш процес їх усвідомлення себе Творчими Особистостями.

Так, це правда, не проста робота, і не завжди можна побачити свідчення їх росту. На рівні розмов, це одна річ, але мені відчутно, що пробудження є процесом непростим.

- Пробудження є процесом невідворотним, коли він почався.

Отже надія все таки є, що моя робота не на дарма?

- Надія завжди є, бо надія є чуттям реально можливого.

Так я це розумію, тому і роблю те що роблю.

- Добре, то ж вернімося до Рівня Свідомості.

Вернімося. Чи Рівень Свідомості є константою, чи приречений на рух до розвитку?

- Пропоную не вести інтерв’ю, бо це звужує простір розпочатої теми, нехай тема випросториться природно, адже ти сам любиш природність у творчості.

Саме так.

- Отже процес спілкування з твором того, чи іншого автора є процесом взаємодії Рівнів Свідомості. І від глибини занурення у цей процес залежить його активність і якість взаємодії. Людина відчуває потребу спілкування з вищими Рівнями Свідомості, бо це є природно для неї. По суті це і є змістом ЖИТТЯ. Тому ви серцем чуєте необхідність знайти Вчителя. На перших кроках росту вашої Свідомості ти шукаєш людину, а з ростом власного усвідомлення, ти шукаєш людей, як варіативність досвідів, і згодом ти знаходиш у собі того, хто з тобою був завжди і є тут і зараз, - ти знаходиш Майстра.

Так я читав Нїла Дональда Уолша „Бесіди з Богом”, не думав що робитиму те саме...

- Думав, не говори неправду.

Пробач.

- Сам собі пробач.

Добре, я сам собі пробачив.

- Пробачити, значить прозирнути крізь умовності того життя, яке ти маєш до тої частини себе, яку ти звеш Душа. Душа є Мною, як і всі Душі у цьому світі. Тому, пробачаючи, ти об’єднуєшся з Божественною природою всіх і кожного зокрема і з Майстром, котрий насправді є Богом. Майстер завжди живе у тобі і усвідомити його - значить отримати Рівень Свідомості.

Ух!, аж дух захопило.

- Але ми продовжуємо. Навчання, як ти вже розумієш, не є процесом нав’язування, тобто дресурою. Дресура це - автоматизація навичок і вона далека від усвідомлення сутності того, чи іншого діяння. Творення не можливе без усвідомлення того, що ти робиш, чому і заради чого. Рівень Свідомості визначає Буття. Одвічне питання „Бути, чи не Бути” є основоположним, бо запускає процес самоусвідомлення. Ти сам вибираєш, ким і чим ти є. І від того, залежать діяння твої. Поглянемо на формулу; Буття – Дія – Знання. Коли ти усвідомлюєш себе істотою невипадковою у цім Всесвіті, тобі відкривається перспектива діяння, діючи ти приходиш до знання, тобто розуміння смислу содіяного і усвідомлення нового досвіду що до розуміння ким ти насправді є.

Що значить усвідомити себе?

- Це значить вчинити думку, спозиціювати себе таким, яким ти себе вважаєш, тобто запропонувати собі обставини і взяти їх на себе. Запропоновані обставини визначають перспективу дії, отже це те ж саме що і Буття, визначене Рівнем Свідомості. Ти сам робиш Ти сам ініціюєш себе. Ти сам креативиш себе, бо коли ти визначаєш себе тим, ким ти хочеш себе бачити, ти створюєш Запропоновану Обставину, тобто реальність, у яку ти віриш і у якій пізнаєш перспективу дії, що стає твоїм шляхом до знань Нового Я. Кожен Рівень Свідомості знає свою місію, однак і цього не достатньо, бо необхідною є ВОЛЯ.

Точно, - творення є Свідомим Актом Волі!

- „Чи не казав я вам, що ви є вільними”. Вільним бути - значить мати Волю. Воля це - енергія перспективи. Невільники її не мають. Ось чому ви так прагнете Волі! Ви прагнете енергії, без якої життя не є життям, лиш існуванням.

Я в шоці. Так все просто. Майстерно, я б сказав.

- Ти ж бо говориш з Майстром.

Так тепер я розумію глибше поняття – МАЙСТЕРКЛАС.

- Про це пізніше, добре? Свідомий Акт Волі визначає сутність того, хто називає себе митцем. Завжди видно присутність креативної енергії у діяннях ваших. Що відбувається у роботі з Авторськими текстами? Відбувається взаємодія. Якщо ти звертаєшся до твору автора, ти звертаєшся до особистості, до конкретного Рівня Свідомості. Він є тобою вибраним, запрошеним до ГРИ. З іншого боку, ти теж є вибраним і запрошеним до гри. Автор є ГОЛОГРАМОЮ. Це – СТРУКТУРА, не тільки твору, текстового аспекту, а структура Особистості. Тому правильним є такий підхід у роботі з автором, у якому ти знайомишся з усім доробком автора, з усіма його творами, зосередившись на одному з них тут і зараз. Тому що даний конкретний твір є структурою, що з’явилася у результаті взаємодії Особистості автора з конкретикою теми, яку він її чув у мить Акції Творення. Взаємодія є природою творення. Ти ж, коли знайомишся з автором через його твори, заявляєш у просторі свою власну структуру, стаючи видимим і чутливим до інформації голограми автора.

Що робити мені з цією Голограмою автора, тобто, як взаємодіяти?

- А як ти сам мислиш?

Думаю, що мушу спробувати увійти у нього, тобто взяти на себе обставини його твору і вслухатися у себе, яку перспективу я побачу, почую, відчую, - туди і ступати крок за кроком.

- Кожен крок є зустріччю з новим аспектом у взаємодії. У Станіславського „Крючечок – петелька”.

Я тобі - ти мені. Як і в нашому діалозі.

- Так, взаємодія двох начал творить нову реальність – ТВІР. Акторський Твір - роль, є самобутнім об’єктом, що з’явився у наслідок співпраці його батьків, - актора і автора.

Саме в такому порядку, актор а потім автор?

- А хто ініціює процес взаємодії?

Зрозуміло, це справді не так важливо, - хто ініціатор, головне що процес розпочався?

- Все є важливим. Якщо ти ініціюєш процес взаємодії з автором через його твір, значить ти зробив крок на зустріч, значить ти засвідчив свій Рівень Свідомості. Іншими словами, - ти сказав у простір; -„ Я Єсмь!” Ти призвів свою ВОЛЮ у активність і Взаємодія почалася. Це є важливим для усвідомлення того, що ти чиниш і чому. Автор свою роботу звершив, - він створив твір у текстовій природі. Автор створив ТЕКСТ. Текст це – конкретика, з якою ти працюєш, але ж ти працюєш і у іншому діапазоні;- ти промовляєш текст автора, тобто ти трансформуєш тіло твору автора у тіло власного твору, природа якого інша, звучна. Ти не просто озвучуєш текст, ти перетворюєш одну природу в іншу і пред’являєш Світові нову реальність – поетичний твір у просторі і часі. Стаючи автором нового креативу, ти трансформуєш і себе, власний Рівень Свідомості. Ти визначаєш новий аспект власного Я, засвідчуючи дією власне Буття тут і зараз. В цю ж мить тобі відкривається знання нової перспективи у творчому діалозі з автором тексту, що свідчить про поступ твоєї свідомості і тоді ти робиш наступний крок.

І знову все спочатку...

- Так, кожен крок є новим перетином координат, тому в кожному перетині координат реальність побудови твору вибудовується наново. Ось чому нічого не можна повторити, але можна створити наново. В житті ви часто не усвідомлюєте цього принципу, тому тупцюєте на місці, змінюючи види діяльності і території, залишаючись (за власним же міркуванням) самим собою незмінним. Жити – значить творити себе щоразу у новій реальності. Що вже говорити, коли мова йде про життя митця. Митець є свідомий миті, яку проживає, бо він засвідчує її власним твором..

Мені часто доводиться проговорювати проблеми, пов’язані з штампами і кліше, стереотипністю у мисленні під час творчого процесу. На рівні розмов це зрозуміло, а от практично справа часто стоїть на місці. Як тут зарадити студенту, студійцю, акторові?

- Якщо твій учень засвідчує звичне у творенні, значить робота не організована повною мірою. Персона розототожнена з наміром вчинення дії відносно власного питання; - „Ким Я Є?”. Це позбавляє енергії азарту в роботі, а невдачі відлякують від намірів.

Значить необхідна психотерапія?



БЕСІДА ДРУГА
У якій Майстер відповідає на питання, що стосуються природи майстер-класів та стосунків учитель - учні.

Значить необхідна психотерапія?

- Необхідно більше працювати з тим чи іншим учнем і виставляти глибші вимоги у конкретиці того, з чим є проблема. Часом людині достатньо сфокусуватися на суті предмету, щоб тривання процесу було органічним. Непросто утримувати себе в процесі свідомого протікання творення. На це потрібна ВОЛЯ. Слабовільним простір не піддається, яким би він не був, зовнішнім чи внутрішнім. Тому тут обов’язково буде і аспект психотерапії. Ти ж працюєш з конкретикою структур особистості. Тому природа взаємодії з цією конкретикою подібна до взаємодій у творчому процесі митця. Вона по суті своїй та ж сама, просто тема інша. Ти взаємодієш з творчістю людини так само, як з власними процесами і реалії, що презентуються в процесі творення цією особистістю, є конкретними. Кожна конкретика висвічує власні перспективи людини. Ввести учня у діапазон свідомого існування у процесі творення можна лише за добровільним спрямуванням його власної волі. Тут, що вже Ти вибереш, як особистість, котра чує спільну мить реалії –„ Тут і зараз”. Будь відкритим у цю мить, і тобі відкриється конкретний шлях у роботі. Віра опирається на довіру, і на цьому зростає вірування, тобто шляхом руху свідомості. Що ще нового тобі сказати?

Мені лишень встигнути записати за тобою. Я сповнений вдячності за мить, яка дарує це одкровення. Я розумію, що без практичного аспекту ці слова, що я записую, залишаться лиш літературою. Це стається з текстом. В цьому парадокс будь-якого тексту.

- Це не парадокс. Це дійсність. Текст є запрошенням до взаємодії. Яким би він не був - це імпульс, що чекає свого продовження. Читаючи літературу, ти продовжуєш цей імпульс власним мисленням, проникаючи у простори образів, ти вчиняєш дію, ти креативиш свій власний і неповторний світ ілюзії, що справді є новою реальністю, автором якої ти і є. Текст не є конечним. Твір не є конечним, тому що твориться з перспективою взаємодії з іншою голограмою свідомості. Так і цей текст - він має більшу перспективу, ніж просто даність.

Так, це зрозуміло мені. Що ж робити, коли я не в змозі пробитися у свідомість учня? Коли не вдається сподвигнути його на рух.

- Відкинь саму думку, що тобі це не вдається. Прозирни у суть взаємодії і побачиш, чого не вистачає. Скільки не говори, а практично нічого не пізнаєш, доки не спробуєш. Варіантність уяви безмежна, а практична конкретика дії точна фактом і баченням перспективи нового. Якщо ти настоюєш на заздалегідь визначеній меті - куди ти хочеш привести учня, тоді ти сліпнеш від невідповідності твоїх бажань і його реалії. Тоді в тобі зростає досада, і зріє думка, - я нездатний на цю місію. З’являється відчуття того, що далі продовжувати просто немає змісту, ти не бачиш ні свою перспективу, ні, тим більше, перспективу в учневі. В тобі щораз, то частіше бринить Претензія, але це не є виходом, це є лише свідчення зупинки твоєї роботи. Талант - це включеність (від наявності ключів) багатьох складових природи особистості, це - широка перспектива реалізації. Ви часто кажете: „Талановита людина є талановитою у всьому, а обдарована людина проявляє свій дар у вузькому спрямуванні”. Все залежить від усвідомлення СЕБЕ ЯК ПЕРСПЕКТИВИ, тоді лише збагнеш суть необхідності власної реалізації в дії. Талановита і водночас бездієва людина нічого не пізнає, нічого не творить, отже нічим свій талант не проявляє, тому перестає бути талановитою людиною.
„... як мовчанням душу уяремлю,
то який же в біса я поет?”
Ліна Костенко. Якщо людина працює «тайм ту тайм», то така і реалія її буття – «тайм ту тайм». Аматори залишаються аматорами. Професіонал означає процес.

В твоїх словах бринить категоричність.

- Ні, в моїх словах зміст точності.

В мене часто з’являється думка, що мої майстер-класи не мають системності. Що заняття - то інший погляд на предмет природи митця.

- Ти говориш про тотальну імпровізацію і думаєш про систему?

Я так відчуваю, так логіка підказує, що повинна бути систематизована структура твору, яка називається „Майстер клас”.

- Системою є сума різновидностей, що спрямована на оптимальне досягнення цілі. Ти проводиш заняття, вводячи учасників у процес кожного разу через інші ворота порталу свідомості митця. Куди ти їх приводиш?

Я думаю, що на територію, де вони зустрічаються з власною перспективою.

- Це відголоси твоїх досвідів системного існування в процесах тренінгових практик. Тренінг тому і є тренінгом, що він працює у проекції переходу кількості в якість. Але це не єдиновірний шлях на стезі пізнання. Структурність часопросторового твору ( вистави, хепенінгу, концерту, майстер-класу і т. д. і т.п.) народжується щоразу наново і в такому ділі, як майстер-клас, чим об’ємнішим є внутрішній простір майстра, чим більш варіативними елементами він послуговується, тим більш значимим і неповторним є момент творення. Майстер-клас має природу, що організовує процес пошуку власного знання індивідуума про предмет. Система твоєї майстерні у повторенні входження в стан пошуку, що є стрижнем імпровізації. Якщо ти помічаєш живий процес, значить ти присутній, а присутній не має часу на думки, котрі не стосуються суті твореного.

Очевидно, що я оцінюю себе в процесі роботи.

- Всі люди не безгрішні.

Ще кілька місяців до тої миті, як я розпочав записувати цей діалог з тобою, у мене було багато думок щодо власного оригінального уявлення про процес творення. Я відчував неабияку гордість за свою мудрість, чи - як тепер модно висловлюватись – продвинутість. Це було основою моїх імпульсів щодо проведення майстер-класу „ Територія творення, метод креативної імпровізації” І от коли процес набув реальності, у мене відбулися зустрічі з текстами, котрі мене вразили своєю вертикальною вібрацією, це і поетичні твори поетів, що їх я потім запропонував студійцям до роботи ( Іван Драч, Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Симоненко) і езотеричні тексти від Ошо до Дональда Уолша та інші, що так само потрапили мені в очі, серед яких присвячені ДАО, синергетиці. Я став зустрічати, чи - точніше сказати - помічати довкола себе людей, котрі висловлювались якось подібно до моїх думок. Але і це не так важливо, як те, що майстер-клас я організовував як акторський, а процес випростався значно об’ємніше – територія творення, як територія творення особистості.

- Ти, як завжди, висловлюєшся орнаментально: в одному пориві - декілька думок.

Це, певно, важко сприймати? Я помітив цю природу власного формування мислепотоку, якось колами виписую тіло, яке і темою не завжди назвеш.

- Це ознака об’ємного слуху. Голограма не має лінійності у вираженні власної природи. Тут багато зиґзаґів, котрі проявляють несподівані сутності речей, бо несподіваність їх - у непередбаченості. Імпровізація, природу якої ти пробуєш пізнати, не піддається логічному прогнозуванню. І народжується у тотальній довірі до того, що ти чуєш, відчуваєш, що бачиш, зрештою. Стосовно того, що ти зіткнувся з перегуком Рівнів Свідомості, запримітивши певну закономірність у тематичній спорідненості думок чи висловів авторів поезій і текстів, то це органічно вибудовується твоя дійсність силою твоїх же думок і переконань.

Це і є славнозвісне творення власного Всесвіту?

- Ти твориш не тільки те, що бачиш, на чому зосереджений тут і зараз, ти твориш і все решту. Це твій світ, і ти в ньому не є гостем, ти автор цього світу.

Часом приходить на думку мисль про божевілля.

- Божевілля є вищим проявом свободи душі від розуму особистості, звільненням від навязаного уявлення про себе самого. Питання лиш у тому, - в чому саме, в яких сутностях змістовних ти перебуваєш у божевільному стані, адже геній теж божевільність.

Часом собі признаюся, що те, про що говорю, чим оперую в процесі роботи майстер-класу, свідчить про геніальність змістів. Однак соромлюся цих думок.

- Знову оцінка. Просування у тонкі ефіри Свідомості вимагає від тебе сміливості і сили волі у самосприйнятті власного єства. Ти щомиті інший у роботі, і природа Божественного, що завжди присутня у тобі, в таку мить домінує над людською, і тому це особливі й рідкісні відчуття. Головою цього не збагнути. Бо територія ця є сердечною. Що до вищезгаданих авторів і їх текстів, то ти сам є частиною тих знань, і твої спостереження цих випадковостей є закономірними усвідомленнями чуття єдності природи голограми Всесвіту.

Зрештою, ти маєш рацію, бо природа Божественного, що у мені - є Генієм. Привіт усім геніям!

- Хочеш бути генієм - будь ним. І сьогоднішня твоя розмова про марнотність змагань митців на фестивалях, конкурсах, представлення творів театру, як результату досягнення якихось там глибин свідомості, котрі не в стані пролити світло й на мікронну часточку того, що відкривається митцеві у мить творення... Це теж знак того, що світ, у якому ти перебуваєш - змінився. Розумієш, це є нормально, коли на кожному Рівні Свідомості людина бачить Світ цілісно Іншим.

Тоді, як же нам порозумітися поміж різнорівневими особистостями? Адже кожен Рівень співає своєї.

- Співати співає, але розриву немає, ти завжди чуєш протилежну вібрацію. Чим тонша організація, тим більш глибоке розуміння попередніх рівнів. Особистості, котрі пробиваються у найвищі Рівні, дуже сильно чують найгрубіші вібрації. Про це говорять, як про спокусу. Чим сильніше опертя спокусам - тим глибше проникнення у Божественність людини і навпаки: чим тонша вібрація - тим чутливіше її єство до співчуття. Ти ж чув про Єдність Протилежностей.

Так, я про це часто говорю на заняттях, і мені зрозумілими є протиріччя території мистецтва. Я так багато говорю. Добре, що став записувати власні монологи – лекції.

- Це і є твоя робота зі структуруванням власних думок і висловів щодо теми майстер-класу „Територія творення, метод креативної імпровізації”. Адже тепер ти це робиш впевненіше і лаконічніше.

Мені треба запитатися у тебе про стільки, що справді гублюся в думках.

- Може, я допоможу тобі виструктурувати цю розмову, ти довіряєш мені?

Так, звісно, буду справді вельми вдячним, якщо ти допоможеш.



БЕСІДА ТРЕТЯ
У якій Майстер пояснює суть природи творення.

Так, звісно, буду справді вельми вдячним, якщо ти допоможеш. Перш за все, проясни мені принцип творчого процесу.

- Творчий процес, як ти це називаєш, не є виокремленням з природи усього ВсеСвіту. Власне, Всесвіт і є творчим процесом. Нічого не стоїть на місці, все перебуває не просто у русі, а саме у процесі творення. Рух не є процесом виконання, а творення. Ти перебуваєш постійно у цьому процесі, питання лише у тому, - чи є цей процес тобою усвідомлений і керований. Ніщо у Всесвіті не може відбутися випадковим. У всьому є свій глибокий зміст і призначення; - зіткнення планет, падіння астероїдів, вибухи супернових, формування молекули, народження чи поділ клітини, пробудження думки, вчинення дії. Людина не є істотою пасивною, котра виживає у хаосі випадковостей. Людина є творчою істотою і постійно творить дійсність, щоб її прожити. Що ти називаєш життям?

Відрізок існування поміж народженням і смертю.

- Сумно чути це від тебе.

Пробач, я трохи зважую на той факт, що цей текст буде ще хтось читати й окрім мене самого, тому позиціоную себе з ширшим загалом.

- Я власне про це і мовлю. Люди тільки те і роблять, що позиціонують себе як середньо арифметична особа. Життя це – творчість! І не має жодного відрізку з проміж чим. Є постійний процес. Смерть і народження є одним – це як день і ніч на Землі. Життя триває! Твоя передача на ТВ так само називається. Теж скажеш випадковість? Ти сам твориш власне життя і все що ти у ньому переживаєш і є змістом твого буття. Буття є досвідом душі, котра ні на мить не розділена з абсолютом і по використанні потенціалу чи завершенні змісту перебування її (душі) у фізичному тілі (смерть) змінює його на інше (духовне), де продовжує нову реалізацію духовного досвіду своєї природи, щоб пройшовши на вищий Рівень Організації, знову втілитися у фізичній реальності (особистості) для нового земного досвіду у діяннях ( творенні).

Я розумію, про що ти кажеш. Це можна назвати МЕРЕХТІННЯМ. Постійне тривання у переході з матерії у хвилеву природу і навпаки. Чи не має тут приреченості на цей процес? Мені видається людина має право вибору, а тут?

- Можна висловитися так, право на вибір - прерогатива свідомості. Не переживай, бо все ж тобі рішати, яку подальшу перспективу обирати. Тому життя твоє не може залежати ні від кого і ні від чого, тут все тобою створене, чи притягнене (Читай творене), а для чого? Щоб пережити його емоційно, тобто пізнати. Мова душі є емоція, так як мова тіла:- рух, жест, мізансцена. Ти є триєдиною істотою, котра складається з Душі, Розуму, Тіла. Розум тут означає свідомість, а не просто процес думання. Думання - є процесом лінійним, а свідомість - голографічним. Душа має доступ до усього божественного досвіду, бо і є частиною цілого – БОГА. А тіло має доступ до усього кліткового досвіду усіх вас людей, як одного цілого виду. Тільки вдумайся, ти несеш генетичний код і кліткову пам’ять фізичних тіл усіх батьків - батьків, що тебе породили. Тому зрозуміло, що всі люди є рідними істотами. Тепер збагни, що душі, котрі практикують у ваших тілах, теж є одним, звідси не важко побачити, що СВІДОМІСТЬ, є ознакою ОСОБИСТОСТІ. І чим тісніший процес взаємодії душі, тіла і розуму, тим інтенсивнішим і об’ємнішим є процес розвиту особистості. Іншими словами - осягнення Новими Рівнями Свідомості. Кожен Новий Рівень Свідомості ініціює вищий рівень взаємодії твоєї триєдиної істоти з Всесвітом, внаслідок чого ти створюєш не тільки оточуючий Світ та об’єкти, але й себе коханого. То що ж таке життя?

Процес пізнання через творення. Не існування, а творення! Я завжди це відчував, лиш не відразу здогадався у цьому пересвідчитись.

- Скажи прямо, - я завжди це знаю.

Знаю?

- Очевидячки, адже ти про це згадав. Здогадатись і згадати є одним і тим самим процесом, от лиш присутність поняття часу розділяє сам зміст. Люди придумали час, бо так легше орієнтуватися у просторі. Так, так- у просторі, бо час і є простором. Ви ж досі визначаєте віддаль часом, наприклад, - до Москви вісім годин потягом, а до Львова дванадцять, в той же час машиною шість, а то й п’ять. І так про все інше, в тому числі про досвід, багатство, технології, життя. Насправді ж часу, як такого, не існує - є просто мить, як константа, як промінь проектора і в ній проявляється усе творене.

Ось чому основний закон театру – ТУТ І ЗАРАЗ!

- Основний закон БУТТЯ! Театр, - це модель Буття у вашому вимірі. Театр, - це інструмент, яким ти пізнаєш природу творення. „Територія Творення, Метод Креативної Імпровізації”. Хто тобі підказав таку назву?

Якось сама напросилася.

- Напросилася? Може це ти напросився? Сказано: "хто стукатиме, тому відчинять". Пам’ятаєш, як ти мучився з назвою? І чим більше вслуховувався, тим точніше розумів суть процесу. Продовжуй вслухатися у цю назву, там ще дуже багато запаковано такого, що тобі неодмінно треба буде пізнати. Однак ми відхиляємося від питання; ЩО Є ГОЛОВНИМ У ПРОЦЕСІ ТВОРЕННЯ?

Я думаю, це - ВЗАЄМОДІЯ.

- Ну от бачиш! Таки не даремно ти взявся за цю справу. Саме ВЗАЄМОДІЯ! Розглянемо ближче цю цяцю. Якщо міркувати таким чином: Абсолют, по вашому, - БОГ, є усім сущим, можливим і неможливим. То виникає розуміння того, що все, що твориться, створене і все, що буде коли-небудь створене, насправді вже є. Воно Є! Питання лиш за процесом проявлення цього існуючого і за тим хто цей процес зініціює! За взаємодією. Ще паралель, - знання. Ти можеш їх у когось почерпнути ,а можеш і сам допетрати. Це буде взаємодією твоєї особистості і Всесвіту. Взаємодія має два чіткі канали усвідомлення, це – практика, (знай проба) і аналіз. Те і те є процесами творення.

Активна і пасивна зони?

- Ти правильно організував робочий простір у „Територія Творення Метод Креативної Імпровізації” означивши Активною Зоною простір для фізичного пізнання дією і Пасивною Зоною простір аналізу. Хоча це всього лиш умовність, котра допомагає тобі структурувати процес пізнавання Творення. Взаємодія цих двох просторів відкриває розуміння не тільки нелінійності процесів Творення, а й поняття твору як речі доконаної, котру автор вишукує, вислуховує і витворює єдино миттєво Тут і Зараз.

Отже будь-який твір апріорі вже доконаний і тільки чекає свого автора?

- Скажу більше - будь який твір має незлічимі варіації власної досконалості, тому він називається твором, бо має в собі безмежжя реалізацій, а не лише свідчення якогось одного досвіду - варіанту. Так само як і людина є твором неодноможливим і не дночасовопросторовим, - в цьому суть природи Голограми. Тепер ти краще розумієш, що Територія Творення не є обмеженою Простором, Часом і Можливістю?

Так, я це відчуваю увесь час, просто не все відразу можна викласти - як ти висловився - на „робочому столі компа.” У моєму розумінні Територія Творення не є в площині якогось окресленого фізичною реалією простору. Територія Творення є Абсолютом. Чим же тоді є сам процес творення людиною твору, чому ми творимо і навіщо?

- Творення твору - є актом пізнання Людиою себе, як досвід Божественної Суті. Бог пізнаваний лише і тільки у процесі творення. Бог сам є творенням. Тепер ти розумієш, що „Територія Творення” – є БОГ, а „Метод Креативної Імпровізації” - є процесом Його реальності. Бог є тому, що він творить і творить в тому числі й тобою, бо творячи, ти і є Богом. Людина і Бог ніколи не були розділені. „Сотворена по образу й за подобою” – значить продовження суті Бога. Суть Митця не просто пред’являти світу Твір, а пізнавати Себе у творенні творів. Створюючи новий твір, митець змінює себе і світ навколо себе. Як будь-який об’єкт, що має власну вібрацію, впливає на довкілля – твір також.

Чи могли б ми детальніше пороздивлятися варіативність природи твору.

- Варіативність - суть свободи митця, як творця. Ти маєш можливість вибору не лише у творенні мистецьких творів, а й у власному житті. Мистецтво завше було і буде територією можливого. А без варіантності перспектив цього не відбувалося б. Варіативність, - є СВОБОДОЮ. Варіативність, - є ПЕРСПЕКТИВОЮ.

Але ми бачимо, що будь-який твір має свою неповторність і, якщо це високохудожній твір, то ми кажемо про нього як про твір доконаний, тобто, як про такий, що нічого в ньому змінити не можна і називаємо цю якість - Стан Золотої Пропорції.

- І ти думаєш, що це одна і єдиновірна варіація? Не видавався б Світ тоді занадто примітивним і нудним?

Так, справді... Навіть страшно подумати, яким він міг бути у єдино варіативності речей. Думаю, - це в природі диктаторів і релігій – визначати дійсність, як єдино можливу. Як протікає сам процес творення? Ти так і не відповів на це питання.

- Не просто відповісти одним чи двома реченнями про такий об’ємний процес, слід визначити складові, а їх немало. Однак питання до тебе, - Що творить сам процес?

Якщо ми погоджуємося на те, що Людина є істотою, котра об’єднує в собі тріумвірат Душа-Розум-Тіло, то ця трійця і творить.

- Ну ти й викрутився! Одначе, ти близько істини. Давай розглянемо таку модель взаємодії: Душа чує в Хаосі зерно твору, точніше, знає всю варіативність перспектив. Розум підключається до взаємодії з усіма знаннями і логікою поведінки, що їх реалізує фізичне тіло в просторі й часі. Відбувається процес творення, у якому народжується твір - варіант. Душа переживає досвід новотвореного емоційно, пізнаючи свою багатомірну сутність, тим самим згадуючи свою одвічну природу. Трійця виходить на новий Рівень Свідомості і на черзі наступний процес і в результаті, - нове пізнання і присутність нового твору.

Так просто? Аж не віриться! Тому Свята трійця є Божественною суттю? Отже ми маємо ту ж природу що і Бог.

- „Хіба не казав вам, що ви є богами?” Просто, - не значить примітивно. Все геніальне є простим у суті своїй.

Невже це єдиновірний варіант?

- Це в природі людини - шукати єдиновірні варіанти і привласнювати їх собі, задекларувавши право на свій винахід. Пропоную ще варіант: УЯВА І ФАНТАЗІЯ. Уява - це природа душі, а фантазія є природою розуму. У процесі творення душа ловить на екрані уяви суть твору, яку в дану мить чує, це може бути щось дуже незначне і далеке від самого зерна чи центру майбутнього твору, щось, що в мент мерехтіння запеленгувалося уявою. Ця даність не є сталою по природі своїй, вона мерехтить варіативністю, провокуючи розум до взаємодії. Розум вступає у процес фантазуючи, тобто трансформуючи цю даність у відповідність до того, на чому розум знається, що йому відомим є (досвід). В мент доторку фантазією до уявного, останнє трансформується і предстає у новому варіанті даності власної природи і нової системи координат, що її пеленгує душа уявою. Процес повторюється, знову перетворення і варіант даності. І це виглядало б дійсно просто, якби не ще одне. Кожен твір є доконаним у безлічі варіацій. Кожен варіант є цілісним у енергії. Енергія не є сталістю, вона діє і діє у форматі природи варіанту. Тобто варіант, як система координат, сам твориться, він як партнер, провокує людину-творця, досить щоб відбувся контакт. Тут питання відкрите - хто ініціатор контакту. Людина, котра має природу чути варіативні світи реалізації твору, чи твір, котрий у свою чергу випромінює цю варіативність і самоорганізує процеси творення у співпраці з людиною. Це глибока тема для дослідження, якщо насмілишся, то рушиш у мандри.

Ти говориш про синергетику. Відповідно до загального визначення синергетики, людина є нелінійною відкритою системою, що постійно взаємодіє з оточуючим простором, обмінюючись з ним енергією, матерією та інформацією. Отже результатом такого обміну і є варіативність.

- Скоріше варіативність провокує цей процес обміну. Варіативність притаманна усьому. Навіть твоє власне життя не є одноваріантним. Існують безліч варіацій твого життя, а вже що ти в стані зіграти, засвідчує твою майстерність яко творця. Щомиті ти є іншим. Попередній Рівень Свідомості змінюється на наступний, необов’язково вищий, чи глибший, але змінюється несподівано й обов’язково. Рівень Свідомості не є сталим. Його вібрація залежить від інтенсивності і якості твого процесу творення. ("Душа обязана трудиться и день, и ночь...") Ти, як вже й сам висловився, МЕРЕХТИШ у рівневості власного стану свідомості. Як поплавок на хвилях, як промінь проектора у кожному іншому кадрі, зрештою, як небо повне зірок. І на кожному моменті процес творення не є подібним, тому що ти вибираєш сам що ти твориш і як і для чого ти оперуєш елементами актуальності.

Отже я, як особистість не є чимось сталим?

- Немає нічого сталого. Є тільки людське намагання закріпити сталість. ("Зупинись миттєвосте, бо ти прекрасна...") Ім’ям, посадою, функціональністю, нагородою, тощо. Ти сам цим займаєшся залюбки, бо закріпившись на якійсь позиції ти, як альпініст, готуєшся до підкорення наступної, або відмовившись повертаєшся у табір ( звичне). Пам’ятаєш, з історії, - у мудрого Соломона був перстень, на внутрішній стороні якого було написано – І ЦЕ МИНЕТЬСЯ.

Життя - це рух, зупинився – смерть.

- Смерть, не є тим що ти вкладаєш у це слово, тут доцільніше сказати слово сон. Більшість людей спить, хоча їм здається, що вони активні у своїх зрозумілих функціях. Ти навіть можеш посперечатися що це не так, але від того сплячка твоя не зникне і ти не прокинешся. Коли поглянути на все чим ви займаєтесь, важко назвати це існування свідомим творенням. Я не розділяю вас на кращих і на гірших. Просто, хтось вміє бути пробудженим, а хтось так і не пізнає цього стану. І що вже напевно і ти сам це розумієш - не завжди можна розбудити людину без її бажання і свідомої участі у прокиданні.

Однак для когось це стає місією, можливо не за власним вибором.

- Лідери не завжди працюють на прокидання, частіше вони лиш використовують сплячих для організації процесів, необхідних для забезпечення потреб їх власного існування, їх просування у нові Рівні Свідомості. Тут немає нічого негативного, така природа людської цивілізації. Керує сильніший, а сильніший він тим, що свідомий свого пробудження і усвідомлення власного пробудженого стану не дає йому права відпустити все і впасти у сплячку. Пробуджений не делегує своїх прав (і можливостей) іншим. Він ними користується стовідсотково, тим самим здобуває нові і нові права і можливості. Це праця. І праця важка, навіть страшна. Для сплячого, звичайно. А для пробудженого – це азарт творення власного життя, нової реальності. Не гребуй працювати з непробудженими, ти ж все одно творитимеш власну реальність. Ти триватимеш у пробудженні.

Вернімося до мистецтва театру. Тепер мені хочеться пересвідчитись у власних здогадах стосовно режисера–диктатора, як про обмеженість у творчості. Чи може я помиляюся?

- Тут не важко помилитися, коли процес творення визнати, як не керований процес. Творення, якщо воно не є свідомим актом, ми про це вже говорили вище. губить зміст, бо стає простим віддзеркаленням хаосу. Хаос – є вищим порядком у момент свідомої взаємодії з ним творця, тоді відбувається Божественна Літургія, - Хаос перетворюється у Порядок, котрий і є Твором. Режисер - диктатор, як ти це називаєш, є тим, хто диктує не просто варіант, а протікання процесу, бо він є автором-організатором театрального твору у постановчому театрі. В такому театрі інші процеси малоефективні, бо це є Рівень Свідомості усього колективу. Однак це не значить, що не можливий якийсь інший варіант театральної організації, у якій процеси творення є іншими. Будь ласка шукайте і найдете, важливо усвідомлювати, що шукаєш. Якщо тобі вдається організовувати процес творчого розвитку особистості на Театрі, то так чи інакше ти станеш перед реальністю вибору – яким чином провадити процес творення. Стати єдиноначалом процесу і тим самим позиціонувати себе як диктатор, чи знайти інший варіант, де кожен з учасників процесу міг би мати свою неповторну реалізацію, долучаючись до спільного творення твору? Тут все одно роль режисера, як організатора задуму, буде відповідальнішою і визначальною, бо режисер і є ВИЗНАЧАЛЬНИКОМ ПЕРСПЕКТИВИ ТВОРУ. І в спільноті однодумців творячих Твір, так чи інакше, виокреслиться особистість, котра візьме на себе найбільшу відповідальність, бо не зробити цього вона просто не зможе оскільки її Рівень Свідомості визначає її Буття, яко ЛІДЕРА. Лідер, - це ідейний організуючий реалізатор перспективи усього колективу. Дуже часто сам колектив народжує Лідера, як найвищу вібрацію персони, котра засвідчує про Загальний Рівень Свідомості Колективу. Такий процес є органічним і такі колективи живуть органічно. Варіант захоплення території Колективної Свідомості особистістю Режисера–Диктатора не є однозначно негативним, трапляється, що колектив несформований і тримається на персональних поняттях вигідності, тобто низького Рівня Свідомості. Недарма люди кажуть: який народ такий і правитель. Свідомість визначає буття. Іншими словами: "Кожному своє”, - як це прикро не асоціювалося б. Питання життя є питанням творчим. Якщо ти не твориш, - ти не живеш, ти просто спиш. Пробуй дивитися на Світ і людину в ньому не прямолінійно, кожен на шляху пізнання є непередбаченим, і ніч несподівано стає днем.

Як свідчить мій досвід, - лідери часто не усвідомлюють як вони підминають волю інших. З бажання створити нову природу театрального колективу, де тривав би свідомий процес однодумців, нічого не вийшло і, очевидно, ніколи не вийде. Завжди лідер буде підминати під себе колектив, і завжди актуальним є вираз: "з чим боролись, на те і напоролись"... Якийсь час я не міг і не хотів цього приймати, чи зрозуміти. І тільки в процесі нашого спілкування мені раптом стало ясно зрозуміло цю природу взаємин. Лідер і маси. Керівник і колектив. Режисер і трупа.

- Знаєш в чому суть байки про Лебедя, Щуку і Рака?

Це прикольна загадка – жарт? Серед них не було авторитета?

- Вони були рівно не пробуджені. Егоїзм часто заколисує людину піснею про винятковість власної персони і вона, ця персона, в результаті може бути дуже агресивно дійова, а все ж знаходитися у сплячому стані.

Я розумію тебе, мені бракує усвідомлення тривання любові в кожному творі, в тому числі і Людині. Мені простіше висловити претензію, самому не будучи в тій якості, яку я вимагаю у співбесідника.

- Просто в яблучко.

Я часто помічаю, що проводячи роботу зі студійцями, я утримую певний рівень свідомості, до якого присутні підключаючись об’єднуються у спільну енергетичну вібрацію. Тоді їх природа стає подібною і вони народжують частіше більш точних творів.

- Коли організатор творчого процесу чи просто ведучий бесіди, триває у контакті з присутніми і водночас проникає у суть питання теми, він вивібровується, якщо так можна висловитись. Його свідомість виструнчується у відповідність до каналу інформації, з якого черпає ведучий суть мовленого. Ця вібрація випромінюється навкруги, заполоняючи усі рівні простору, від фізичного до ментального. У взаємодії з подібним випроміненням кожного з присутніх народжуються конфліктні зіткнення хвиль, так звані дифракції, які засвідчуючи миттєві пробудження індивідуальної свідомості, організовують голограму спільної колективної свідомості і активізують загальний процес пізнання, при якому як ведучий так і кожен відомий самостійно підключається до різних джерел інформації, в результаті чого і виструнчується голографічне поле духовного єднання, в якому відкривається суть пізнаваного. „Де двоє зберуться в ім’я моє, там я прибуду.” Сходження Святого Духа є об’єднанням з Абсолютом. Чим вищий Рівень Свідомості Організатора і учасників процесу, тим густішим стає процес Сходження. Слід уточнити, що природа Сходження Святого Духа є однаково реальною для всіх присутніх. За цим і відбувається процес пізнання, а не навчання. Нікого не можна навчити, можна лише створити обставини, за яких можливим стає пізнання, а в контексті нашої розмови, пригадування своєї одвічної природи – творця. Тому Учитель багатий Рівнем Свідомості учня. Чим вищий Рівень Свідомості Учня, тим тонша вібрація голограми поля, тим глибше проникнення, тим багатший врожай пізнаваного, тим реальнішою є Божественна Присутність.

Ми знову повернулися до Рівня Свідомості.

- Так, спіраль руху свідомості має природу приводити на відому позицію, що попередньо була активною, але на новому етапі витку розвитку. Якщо поглянути на цю спіраль „з торця,” то побачиш всього лиш коло. Розмістивши по периметру усього кола відомі й не відомі зони - пункти актуальностей змісту буття,- ми лише проявимо даність, як фотографічне зображення проекту. Рух є основою ЖИТТЯ. У цьому прикладі, РУХ СВІДОМОСТІ буде переходом на новий виток кола з наступними перспективами переходу на все нові і нові витки. В процесі РУХУ СВІДОМОСТІ відомі й не відомі зони і пункти актуальностей отримують розвиток, як у пізнанні, так і в перспективі творення ( розвитку). Накладаючись один на одного, кожен виток спіралі руху свідомості проекціонує свої актуальності на наступний виток. У суміщенні актуальностей кожного витка відбуваються накладання їх власних хвиль інформації одна на одну, таким чином відбувається дифракція (взаємопроникнення) варіантів, що зачіпляє нові неактивні актуальності витка, відкриваючи невідомі зони з подальшою перспективою структуруванням їх змістів у спіралі, у нові й нові паралельні перспективи варіативностей. Так створюється, а точніше - ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ГОЛОГРАМА. Отже ми знову про Рівні Свідомості, але у новому пункті координат серпантину перспективи їх руху у темі дифракційного поля хвиль ГоЛоГрАмИ. А тепер будь уважним до сприйняття наступного; Відчуття ГоЛоГрАмИ можна назвати відчуттям СВЯТОГО ДУХА. Оскільки ГоЛоГрАмА сама по собі є НЕПОДІЛЬНОЮ, (у кожному елементарному „шматку” присутнє ціле), як і сама МАТЕРІЯ, то безмежність проНикнення і виНикнення дифракційних взаємопроникаючих хвиль є безкінечною. У будь-якій точці ГоЛоГрАмИ, якщо можна так висловитися, знаходиться вся інформація даної ГоЛоГрАмИ. Налаштування РІВНЯ СВІДОМОСТІ на ГоЛоГрАмУ активізує процес дифракціювання хвиль випромінення ГоЛоГрАмИ з випроміненням РІВНЯ СВІДОМОСТІ з подальшим ЙОГО розчиненням у ГоЛоГрАмІ, отже „доступом” до тотальної інформації усієї ГоЛоГрАмИ. Відбувається ПРОСВІТЛЕННЯ ,інакше кажучи СХОДЖЕННЯ СВЯТОГО ДУХА. „Це справді не просто зрозуміти. Заважають стереотипи уяви про те, як облаштований Світ і що таке Життя. Ясно, що потрібна праця у напрямку до цього просвітлення, постійний внутрішній процес.

- Ти висловлюєшся загальними фразами. Усі загальні фрази ховають суть, але не за кожною загальною фразою можна знайти її. Потрібно мати КЛЮЧІ.

Недавно мені довелося вкотре почути про „Посвяту”, як передачу ключів до знань, умінь. Іншими словами – знання передаються з рук майстра до рук учня. Знаю наперед, що ти відповіси, але прошу - зроби це.

- Твоє „Знаю” - про те, що увесь цей процес нашого діалогу, котрий триває, - і є процесом передавання ключів. Для тебе це саме тим і є, бо ти ініціюєш цей діалог, ти його утримуєш в процесі, ти взаємодієш, тому і одержуєш те, що отримуєш. Кожен учитель організовує учнів для того, щоб створити голограму Спільної Свідомості у процесі Взаємодії. Тут і відбувається „передача з рук в руки”. Тому для людини важливим є пошук учителя. Посвята не є обов’язковою, посвята є винятковим подарунком самоусвідомлення. Посвята є зустріччю з самим собою на новому щаблі дійсності, на новому Рівні Свідомості. Посвяту ви отримуєте, коли приходите у ЦЕЙ СВІТ, однак ви цього не пам’ятаєте. Допомогти Вам згадати про це – робота УЧИТЕЛЯ.

Чи можна сказати, що є однозначно важливим для учителя?

- Кожен момент тривання у процесі передачі інформації для учителя є моментом істинного пробудження. Сказано – Учитель багатий учнями. Мова тут йде про Рівень Свідомості учнів. Взаємодія учителя і учня має в собі складну інформативну природу. Форма є передбаченням певного змісту, бо будь який зміст у перспективі є формою, інша річ - наскільки ця форма є видимою. „Ін - формація”, в перекладі звучить - про те, Що в середині форми, - суть форми, - даність форми. Людина є той, хто робить актуальним цей вміст власною змістовністю, яку випромінює її Рівень Свідомості. Людина формує зміст у форму. Бо людина є втіленням форми божественного змісту. Інформація є вмістилищем не однозначної дійсності для кожного, а для кожного зокрема виокремленою (створеною) формою змісту буття відповідною для сприйняття Рівнем Свідомості конкретної людини.

Тобто кожен здатен стільки взяти, скільки в змозі винести?

- Тому усвідомлення „Посвяти,” як ключів, є дарунком від учителя учневі і навпаки. Особливий код до взаємодії будь-коли і будь-де. Коли учень підключається до Рівня Учителя, він отримує процес взаємодії з темою не як моносвідомість, а голографічна свідомість Посвячених. Рівноможливий серед рівноможливих.

Тому той справді Учитель, хто подарував Світу більше Учителів?

- А який толк з вічного студента?

Тобто хочеш навчитися – вчи інших?

....................................................................

Я зрозумів твою мовчанку.




БЕСІДА ЧЕТВЕРТА
У якій Майстер висловлюється Словом про Слово.

Мені, звісно, приємно, що ми можемо помовчати. Мовчанка значно глибше спілкування. Слова, що їх записую, відволікають від суті своєю багатозначністю, та все ж...
Слово, кажуть було спочатку. За логікою слову передує думка. Отже щось тут не так? Що тоді є думкою?

- Думка – це рух, дія. Процес мислення (думання) є поза поняттям мови, як такої взагалі. Але для того, щоб передати суть мислі, ми зазвичай послугуємося мовою, словом. Слово є знаком. Знаком, що вміщує інформацію. Знак цей має звучну, писану і мислену форми.

Часом воно свідчить про дуже щось конкретне, а часом абстрактне. Наприклад: стіл, велосипед, тобто слова, що вміщують поняття про об’єкт, предмет, істоту. А ось слово „стагнація”, „слава”, „любов”, мають значно ширше поняття, тут більше варіантів значення.

Очевидно, що кількість слів, якою послуговується людина, є різною, ( так званий словниковий запас), в залежності від віку, рівня освіти, роду занять, території проживання, належності до тої чи іншої національності, культури. Відомо, що мови народів Землі не мають однакової кількості слів.

Є слова іншомовного походження, є слова старі, а є новоутворені, які зрозумілі певним соціальним групам в залежності від професійної чи класової приналежності. Також є сленг, є загальновідомі і загальноприйняті слова міжнаціонального значення, наприклад „мама”, бо є дуже старими, або „Інтернет”, тому що новоінтегровані у всі мови світу.

Слова мають тенденцію до утворення. Кожна мова знаходиться у процесі словотворення, тобто розвивається. Є Есперанто, мова, що створена людиною, для полегшення міжнародного спілкування, тобто штучна мова.

Відомо, що колись існували мови, які в більшості випадків назавжди втрачені для людства; мова Ацтеків, арамейська мова, мова скіфів, мова трипільської культури, індіанців Північної Америки. Мова не є сталою формацією, вона жива.

Та все ж основним елементом будь якої мови є слово.

До Слова ми ще повернемося, але вернімося до Мислі.

- Мисль не має сталого елементу на відміну від слова. Мисль, думка є розімкнутою формою, якщо так можна висловитися. Процес мислення, очевидно що не має єдиновірного тлумачення, скоріше, різні трактування, що певною мірою і засвідчують про розімкненість природи цього процесу.

Людина переконана, що мислить головою. А тобі ніколи не приходила думка, що голова людська занадто невелика за об’ємом, щоб вмістити усю інформацію, що їй відома?

Признаюся, що це питання виринало не раз у свідомості. Мені видається що знання, як інформація, взагалі не знаходяться у голові людини. У голові, точніше у мозку людському відбуваються процеси подібні до процесів радіоприймача, тобто настроювання на певні діапазони частот, які знаходяться поза фізичним тілом людини і вже тоді відбувається трансляція, сам процес мислення, тобто оперування інформацією. Чи подібне тому, як взаємодіє комп’ютер і мережа Інтернету.

- Цікава модель. І дуже близька до істини. Прислухайся, як протікає процес мислення. Саме послухай. Тобі дано від появи на Світ здатність вислуховувати як оточуючий простір, так і внутрішній.

Коли ти вслухаєшся, ти поволі перестаєш говорити на внутрішньому діапазоні. Тобі ж відомо, що ти мислиш словом внутрішнього простору. Це результат пристосування до життя. Коли тобі кажуть – „ Подумай!” ти відразу словотвориш подумки. Отже, ти випереджаєш сам процес мислення, ти не вловлюєш чисту мисль, а підбираєш шаблон слова, що найбільш зрозумілий тобі самому і здається відповідний відчуттю змісту думки.

Але доторку до самої думки не відбувається. Відбувається еквілібристика слово- знаків. І щоразу частіше й частіше слово внутрішньомовлене стає відірване від суті самої мислі, від того імпульсу, спалаху чистої інформації у твоїй свідомості. Ти просто підміняєш один процес іншим. Ти не мислиш, ти просто говориш сам з собою, а вважаєш це процесом мислення.

Мислення є абсолютно іншим процесом, у якому тобі навіть не знадобляться слова, щоб їх „думати”. Мислення, - це розмова з Богом. Мислення, - це тиша.

Як це може бути?

- Коли ти звільняєшся від шаблону мислетворення і вивільняєш слух на зовнішній простір, ти вступаєш в чистий резонанс з божим. Об’єм інформації розширюється і ти інтегруєшся у простір варіативностей всього сущого. Ти одержуєш доступ до самих джерел інформації з яких черпаєш нові знання, а не варіативиш знаним.

Погляньмо тепер на процес живої мови, як ви промовляєте слова у розмові, точніше - як ви це робите. Вони, слова, начебто самі по собі промовляються, так наче це паралельний процес - калейдоскопом міниться слово на інше… при цьому, часто зміст, про що мовиться, лежить далеко, навіть дуже далеко.

В цьому криється проблема спілкування між індивідуумами, ви не тільки не чуєте одне одного, а ще й не усвідомлюєте, що власне промовляєте. Пробитися суті через такий „шум” дуже не просто…

Ось тут ми й зустрічаємося з найскладнішою територією вивчення природи слова. Процес народження слова надзвичайно тонкий для осягнення і вимагає особливого, не буденного, м е д и т а т и в н о г о підходу.

Проникнення у істинну природу слова неможливе без зусилля, вольового процесу свідомості тому, що ви здебільшого знаходитеся у стані сну. Так, так... сну. Людська свідомість роками муштрується „правилами поведінки.” Людина з ранніх нігтів знаходиться під пресом дресури.

Спочатку батьки, потім вихователі, потім вчителі, начальники, соціум, релігія, політика.... Людині не залишається місця для себе. Вона увесь час намагається відповідати вимогам оточуючого „світу” що зрештою у більшості випадків і вдається з успіхом...

Тому на загал постає модель „людини невільника,” котра існує у запропонованих життям обставинах згідно з „інструкцією.” Обкладена з усіх сторін законами, правилами, інструкціями, уставом – типиком, розпорядком, тут треба згадати ще й традиції, звичаї, етикет, моду, щоб пересвідчитися, що для свободи не так багато місця залишається.

Додамо постійний програмуючий ефект від засобів інформації, то й виходить – робот. Ну добре - біоробот, так наче не зовсім смертельно.

І ця біомашина діє вже звісно не автономно, а у програмі загальної інтеграції усієї цивілізації.

Отже ...

- Отже, для того, щоб почати процес автономного усвідомлення, не тільки природи СЛОВА, а взагалі ПРИРОДИ - людині необхідно прокинутися.

У звичному стані сну людина буде перекидати з купи на купу лахміття відомих загальнодоступних концепцій і в решті решт заблудиться у вихолощеності термінів, або що більш вірогідніше, зустрінеться з супротивом загальновизнаних значень, що претендують на істину, наукову істину.

Але, про це ми поговоримо детальніше трохи пізніше. Я лише хотів попередити, що процес мовлення не є таким незалежним, як виглядає на перший погляд.

Я це розумію. Дякую, що ти про це нагадуєш мені увесь час. Тоді, давай поки що відкладемо убік проблему „біоробота” і спробуймо розглядати питання „природи слова” поза контекстом звичного. Очевидно, що існує певна „територія”, у якій несформований потік інформації оприсутнюється на екрані свідомості людини і у взаємодії із знаним та накопиченим досвідом ( логікою) ініціює народження змістовності у формі?

- У цьому процесі зустрічаються ХАОС і ФОРМА. Продовжуючи думку про Форму і Зміст поглянемо під іншим кутом. Ідея є сутнісним потенціалом вільної інформації, тобто хаосу, а Зміст є сутнісним потенціалом форми, її понятійною перспективою сприйняття.

Власне їх зустріч і є початком народження ОБРАЗУ, і спричиняє цю зустріч все та ж ЛЮДИНА.

Значить, слово, яким ми користуємося повсякчас, має декілька вимірів?

- Можна так сказати, що є Віртуальний вимір і Фізичний. А форми три:

Перша форма – словомисль; організована енергія інформації у взаємодії чуттєвого і відомого, належить до Віртуального виміру.

Друга форма - слово мовлене; артикульоване, тобто звучна форма, а також

третя каліграфічна форма - слово писане; знак, ієрогліф. Вони належать до Фізичного виміру.

З цих трьох, найтонша форма – словомисль.

Коли ж народжується мова? Чи ЛЮДИНА, котра висвітлює свідомістю те чи інше поняття, уже перебуває у процесі мовлення?

- У Віртуальному процесі мовлення. Спершу, ти ловиш змістовну суть, саму енергетичну сутність, котра існує вільно у світі образів та інформації, створену самою людиною, чи іншими людьми. Цю пійману, відчуту сутність назвемо - ОБРАЗ, тобто мислеформа.

Цю мислеформу ти зв’язуєш з відомим тобі змістовним знаком - словом (формування образу основане на життєвому досвіді та знаннях людини), в результаті чого відбувається трансформація в СЛОВОМИСЛЬ, котра вступаючи у взаємодію з голограмою ТЕМИ притягує інший ОБРАЗ -МИСЛЕФОРМУ, в результаті чого, вибудовується наступне конкретне поняття, що проявляє черговий процес творення СЛОВОМИСЛІ.

Цей процес у свою чергу позиціонується стосовно ПРИЧИНИ і МЕТИ таким чином, що конкретика, з якої тчеться ЗМІСТ, проекціонується з протилежних перспектив:
А) Першопричина – ІДЕЯ, ЗАДУМ.
Б) Намір - МЕТА.

З’являється перспектива народження речення, розмови. Ти ж сам можеш засвідчити, що чуєш значно більше змістовних варіантів, з котрих відбираєш лише те, що в результаті й промовляєш.

Можна ще й так визначити: у взаємодії протилежних перспектив відкривається доступ до варіативності інформації, що на рівні відчуття пеленгується душею, яка у свою чергу вступає у взаємодію з розумом.

У цьому процесі розум підбирає найбільш відповідний відчуттю варіант – знак, ОБРАЗ, відповідно знаходячи віртуальний проект Слова, з’єднує ці два начала і в результаті маємо СЛОВОМИСЛЬ.

Наступним етапом є взаємодія щойно народженої словомислі з Ідеєю і Метою; словомисль осяює простір першопричини – Ідеї, відкриває перспективи наміру досягнення Мети. В результаті чого твориться об’ємний простір (голограма) можливостей вибору, тобто нова територія варіантів - знаків, необхідних для народження чергової словомислі, а відтак - імпульсу до народження Слова Мовленого.

- Добре комбінуєш. Варто зазначити, що словомисль часто буває іншою, аніж трансформація у слово мовлене. „Речена мисль – лож єсть...” Це відбувається через спонтанну розімкнуту природу імпровізації у творенні процесу мови. Мовлення є сталим процесом народження слова. -

Тому цей процес увесь час відкритий, РОЗІМКНУТИЙ.

Що, ця РОЗІМКНУТІСТЬ і народжує нове слово мовлене?

- Ти думаєш - одне, говориш – друге, а дієш – третє. Хіба не так? Це відбувається тому, що на кожному етапі у взаємодію вступають нові і нові інформаційні поля, варіанти і людина щоразу робить вибір у процесі конструювання власної голограми реальності і розуміння перспектив цієї реальності. -

Коли у творенні слова вже бере участь твоя фізика тіла, першим, що являється на світ – є звук і цей звук переводить твою свідомість у ще одну точку координат взаємодії зі звуком. З віртуального у фізичний світ.

Отже Слово Мовлене має свою природу, яка передусім проявляється у звуці.

- Будь-яке слово мовлене народжуючись звучить у звукосполученнях. Пропоную невеличку екскурсію у природу слова мовленого, як її розуміють ваші лінгвісти;

Звуки і фонеми. Фізичних зву¬ків, які використовує мова, є безліч. У цьому легко перекона¬тися, вимовивши по-різному, наприклад, слово так — радісно або крізь зуби, протяжно або швидко, пискляво або басом і т. д. Як би воно не звучало, ми завжди його сприймаємо як те саме слово, тобто розрізняємо в ньому три звукотипи т, а, к і ніколи не сплутуємо його з іншими словами: тук, тик; там, таз; мак, рак, лак, гак, бак.

Отже, безліч фізичних звуків, які чуємо від різних мовців, ми якимось чином зводимо до невеликої кількості звукотипів, упізнаємо їх і завдяки цьому сприймаємо слова, речення, а відтак і закодовану в них інформацію. Таких звукотипів в українській мові є 38. З них побудовані всі слова, що є в ній. Розділ фонетики, який вивчає соціальну функцію звуків, називається фонологією.

Основна одиниця фонології — це звукотип, або фонема, — найкоротша неподільна уявна частина мовленнєвого потоку, яка слугує для творення, упізнавання й розрізнення морфем, слів та речень.

А також основні властивості слова:

1. Фонетична оформленість (наявність головного наголосу).
2. Семантичена оформленість (наявність лексичного, граматичного, структурного значень).
3. Номинативна функція (назва явищ реальної дійсності та увлення його у вигляді лексичного значення).
4. Відтворенність (слово існує у мові як готова самостійна одиниця і відтворюється промовляючим у мент вимови, а не винаходиться заново).
5. Синтаксична самостійність (здатність використовуватись в якості окремого вислову; відносна свобода розміщення слів у реченні).
6. Внутрішня лінійна організація (cлово складається з морфем).
7. Непроникненість слова (неможливість розриву одиниці будь яким елементом).
8. Цільнооформленність.
9. Валентность (здатність поєднуватися з іншими словами за визначеними семантичними та граматичними законами).
10. Материальність (існування слова у звуковій/графічній оболонці).
11. Інформативність (об’єм знань про явища світу дійсного).

Цікава тема... варто з нею познайомитися тісніше. Я часто пропоную учням до роботи над мовою вправу „Тарабарщина”, суть вправи у вільному творенні абстрактних звукосполучень з подальшою імпровізацією змін емоційності у народженні монологу.

Тут добре видно людину, її заблокованість, скованість, стереотипність (зацикленість на подібності) в оперуванні звукосполученнями, в результаті яких народжуються штамповані форми. В роботі над „Тарабарщиною” проявляється усвідомлення безмежності території взаємодії і варіантів звукосполучень.

Одначе, вернімося до суті питання – народження слова твореного.

- Take your time. Пропоную тобі завважити вельми цікаву, на мій погляд, і дуже важливу річ: Будь яка творчість Людини є трансформацією процесів голографічної природи ХАОСУ у лінійну. Людина, як призма - світло, перетворює голограму хаосу у лінійні структури, варіанти.

Чому це трапляється? Знаю! дай сказати!

- Валяй!

Через те, що ми живемо у світі лінійності часу і простору?

- Браво! Вашому фізичному Я звично існувати у цьому вимірі, ви ж приречені на це до тих пір, допоки ваша свідомість тримається цих координат.

Хоча ви маєте відчуття того, що існує інший вимір, де все існує одночасно і єдиномісно, тобто тут і зараз, про що чим раз то частіше лунають свідчення досліджень не тільки мистецького, філософського, чи езотеричного простору, а й наукової думки.

Та все ж стереотипи надто сильно тримають твою уяву і процеси мислення.

І тому, щоб звільнитися від них потрібно не просто знайти методу, але щонайменше зрозуміти власну необхідність цього звільнення, прокидання, як ти це назвав вище?

- Так, це найперше що треба зробити. Уже саме твоє відчуття реальності контакту з простором ХАОСУ освітлює конкретні перспективи для твоєї взаємодії з цим самим Хаосом, утворюючи у твоїй свідомості точку перетину двох просторів, котру можна визначити як Рівень Свідомості. Тому ти так настирливо й ретельно пробуєш пробитися у нові Рівні Свідомості, розуміючи, що саме ця точка дозволяє не тільки творцям...

А й іншим, присутнім зазирнути у простір Божественного! Ми триваємо у „всепроникливому потоці” постійного інформаційного хаосу, у позачасовому вимірі якого, вічно існують неполічені варіанти суті речей. Насправді людина являє собою унікальну істоту, що здатна чути ці варіанти, вибирати їх, компонувати у нові і трансформувати ці суті з простору божественного у поняття відповідні Земному світові - поняття людські.

- А в тебе не погано виходить!

З ким поведешся…

- Звертаєш увагу на тих з вас, хто вирізняється красномовством?

Атож.

- Що ти помічаєш?

Що ця особистість почувається вільно, вона імпровізує, слово творить натхненно, вишукано, свіжо, одним словом – оригінально.

- Навіть, якщо тема є дуже конкретною і специфічно замкнутою?

Так, навіть і тоді.

- Чому це в неї виходить так?

Тому що така людина знаходиться у процесі творення. Вона творить промову, грається цією природою, відкриває для себе у присутності інших суть мовленого, тобто постійно взаємодіє з темою, розмикає її замкнутість. Грається варіантами словотворчості вибудовуючи тут і зараз лінійну проекцію - варіант суті теми.

- Добре, як на перший раз.

А що буде ще і наступний раз?

- Або...




БЕСІДА П’ЯТА

Щоразу коли я звертаюся до тебе подумки, бачу що я лиш відштовхнуся від власного уявлення про суть питання, а за мить, одержавши всього лиш відчуття контакту з тобою, вже завважую, що вже сам цей контакт проявляє суть питаного. Часто це зовсім інша суть, аніж те, що я відчував. Так швидко відбувається спілкування. Тому часом зринає думка про марнотність мого записування.

- Повторення – мати навчання. Записуєш ти не для себе і не для когось іншого. Ти записуєш, бо твориш твір, а твір синергетично твориться через тебе, тобою випростовується на зустріч одному з власних варіантів. Твір, - це багатоваріантність. Це велика таїна творення. Ти робиш свою роботу, а хтось інший, десь далеко, або зовсім близько творить свою версію, тим самим наближаючи різні прояви – варіанти однієї суті - теми „Творення”.

Тобто, увесь цей текст всього лиш форма суті теми „Творення”?

- Так. Одна з форм. Не єдина. Просто – одна з форм. Тобі що - прикро від того, що не єдина?

Та ні, просто мені увесь час здавалося, тобто я переконаний, що пишу це все для того, щоб я сам, а також будь-хто інший, міг перечитати і замислився над предметом, що ми з тобою тут його обсервуємо, і тим самим продовжити процес просування у суть теми, щоб відкривати нові варіанти процесів.

- Це всього лиш твоя думка. Це не погано, що ти маєш таку думку. Справа у тому, що насправді твір твориться незалежно від твоєї думки, твір твориться тому, що не може не творитися.

Тема і людина зустрілися, тому що не могли не зустрітися у просторі, для народження варіанту твору. Варіант завжди існував і продовжує існувати у Всесвіті, він притягує подібну природу вібрації, що бринить у тобі, чи комусь іншому, щоб у ВЗАЄМОДІЇ народитися у НОВІЙ ДІЙСНОСТІ.

Що, ще не зрозуміло? Ти ж сам повторюєш увесь час, що вистава – це варіант твору, що твір не може бути пійманим у єдиний варіант, бо навіть скульптура не є одноваріантністю, а лише провокацією безмежжя варіантів творення.

Кожен, хто сприймає твір незалежно від його природи, вчуває у цьому творі свою перспективу і власну творчу природу, яка і проявляє новий варіант суті твору.

Тому (...не турбуйся про тіло) твору, він не належить тобі. Твір нікому не належить. Це важко прийняти, але така природа світу.

Ти говориш про ЕГО? Але ж ми тут на Землі завжди підписуємося під власними творами, існує ж копірайт, застереження прав, і так далі й тому подібне? І не тому що це ЕГО, так заведено тут поміж нас, треба ж бо щоб був порядок, зрештою і відповідальність за власне творення.

- Відповідальність передує процесові творення, без відповідальності він не почнеться. Відповідальність за створене, - умовності вашої цивілізації. Існує інша відповідальність, що передує самому твору.

„Сатанинські вірші” Рушді творені у відповідальності людини і теми, інакше їх би не було, а у вашому світі знаходять завжди швидше загально визначену трактовку відповідальності в залежності від переконань тих, хто зустрічається з цим твором.

Ми говоримо про різні поняття відповідальності. Відповідальність Гітлера за „Майн камф” і відповідальність Толстого за „Війну і мир” різняться сутністю самих творів їх посланням у світ. Ти мене лякаєш. Академік Сахаров збагнувши відповідальність за водневу бомбу, наприкінці життя кардинально змінив своє бачення світу і власну думку щодо того, що і як твориться у світі.

- Головне, що все-таки змінив. Чи звертаєш увагу, що згадана тобою книга Гітлера зараз дуже популярна, її можна придбати на будь-якій книжковій розкладці, і що вже очевидно, частіше аніж твір Толстого. Автори, як ви звикли себе іменувати, живуть не виокремленим життям у якомусь вакуумі, а у просторі суспільному.

Автори творять актуальні твори. Актуальні тим процесам, які відбуваються у суспільстві. Досить глянути на розвиток людства, і можна побачити як дійсність породжує творення творів, що відображають варіант самої дійсності. Людська спільнота живе спільною свідомістю, вібрацією, що провокує твори до оприсутнення в самій спільноті за допомогою індивідуумів – авторів.

І ти зараз робиш те саме. Не ти один спричинився до процесу, який зараз триває, в результаті якого ти натискаєш на кнопки компа, пишучи цей текст. Ти відчуваєш відповідальність? Перед ким ти відчуваєш відповідальність?

Перед самим собою. Ні, скоріше перед змістом твору, який творю. Перед Темою, ось перед чим.

- І це одне, що надихає тебе на творчість?

Я відчуваю, що світ у якому живу, дотичний до цього процесу. Думки, які провокують мою діяльність, призводять до процесу творення і випромінюють провокації цих думок, звичайно такі ж як і я люди.

Тобто я чую якусь суму думок, якісну голограму досвіду і перспектив усього сущого тут і зараз на Землі і ця голограма, часткою якої я є і сам, відкривається моїй вібрації, розкодовується певна чуттєва перспектива, якою я притягую і притягуюсь до суті твореного – тіла твору, варіанту твору.

- І тобі зараз дуже залежить на тому, що цей текст буде хтось читати окрім тебе і взагалі, чи хто-небудь буде це читати?

Зараз... Тобто, я в дану мить взагалі про це не думаю. Що я думаю, навіть не має значення. Для мене важливим є утримання контакту і трансформація інформації у формат цього твору... А ще... Ще ... Про це я не думав раніше.

Щирість власної природи у взаємодії з простором твору, адже справді він давно існує незалежно від мене... От блін, таке відчуття що мене використовують! Це що, моє ЕГО кричить так?

- Просто, звичка керувати процесом, тому ти й про відповідальність так турбуєшся. У всесвіті існує закон гравітації, суть якого у тому, що подібне притягується подібним і це можна побачити як у матеріальному плані, так і в ідейно-інформаційному. Притягуються в рівній мірі участі усі сутнісні подібності. Ти притягуєшся з подібностями рівними за природою з тобою, це люди, ідеї, твори, вчинки, території. Ти можеш сам простежити, як на території, що відповідає тобі, ти можеш не контактувати з людиною, природа якої не відповідає твоїй природі. Чи навпаки.

Ти починаєш говорити про драматургію! Ну нічого собі поворот!

- Ну нехай тобі буде поворот. Говори догори... Так проявляється природа теми твору. Так проявляється закон гравітації у своїй різноваріативності.

Драматургія розглядає природу поведінки людини у формі персонажа, причини, мотивів, завдань та мети, що взаємопритягуються у конфліктності ситуаційної структури, що в свою чергу провокує варіативність перспектив для гри.

Тому п’єса й має безліч перспектив до сценічної реалізації. А чому?

-Тому що спричиняється до творення нового твору – вистави. А ще тому, що відкривається можливість для взаємопритягування відповідних складових процесу – людина і тема.

Колектив однодумців, лідер-організатор процесу, територія, де цей процес найоптимальніший і глядач, що присутністю своєю у процесі вистави творить власну модель твору...

Все правильно, тому мені завжди бракує відкритості перспектив, коли я дивлюся вистави театру, що намагається затримати зміст і якість форми. Тоді я просто більше як спостерігач, а не як учасник твореного дійства, адже глядач активний учасник дійства, його рівно важлива складова.

Аналізуючи це, стає зрозуміло, чому мені більш до душі вистави, де не обов’язково є основою п’єса, а тема. У роботі з учнями я провокую творення дійства від теми.

- Але ж коли поглянути на дійство, народжене від теми, то там напевно можна знайти драматичний твір, хіба не так? Різниця у тому, що така вистава є ексклюзивною. Але хто креативить цю виставу?

Режисер, керівник творчого процесу у взаємодії з акторами, художником, світлом, композитором і всіма, хто залучений до процесу, це справа колективна – вистава. Але мусить бути особистість, котра бере відповідальність за увесь процес. Той хто точно функціонує...

- Той, хто точно функціонує, відчуває відповідальність перед суттю твореного, відповідальність означає здатність адекватно відповідати на вібрацію твору, лише за такої умови відкривається канал перспективи створити твір.

Функція режисера має певний спектр дії; ось як її визначає Немирович-Данченко;

"Peжиccep -- cyщecтвo тpexликoe: peжиccep-тoлкoвaтeль, oн жe -- пoкaзывaющий, кaк игpaть; тaк чтo eгo мoжнo нaзвaть peжиccepoм-aктepoм, peжиccepoм-пeдaгoгoм; peжиccep-зepкaлo, oтpaжaющee индивидyaльныe кaчecтвa aктepa; и peжиccep -- opгaнизaтop вceгo cпeктaкля"
( год 1938, "Из прошлого" ).

Остання функція має в собі не просту суть.

Організатор, хто відповідає за виробничий процес?

- Організатор, що організовує процес творення чого? Поглянь на тіло твору: у ньому є ще й адміністративна складова. Часто цю функцію режисер розуміє як основну і тоді відправляється у путь, на зустріч твору, увесь час чуючи саме цю природу ініціативи.

Таким чином він не є вільним у творенні вистави, він прив’язаний до обставин, що не мають нічого спільного з самим мистецьким процесом. Більшість режисерів пробують охопити ще і цю функцію, керуючись бажанням тримати весь процес творення вистави під своїм контролем.

Це призводить до деформації природи варіативності твору і в результаті маємо твір з великою густиною шуму, через що твір не пробивається до глядача, тим самим знижується якість акції співтворення, натомість постає слабо консистентна матерія твору, де більше видно організацію ніж саму суть твору.

Отже організація творення вистави має іншу природу? Для цього існує продюсер?

- Продюсер, - територія, де ще одна чи декілька особистостей творять на іншому рівні взаємодій. Це територія адміністративна. Режисер і продюсер особлива тема для розмови. Вернімося до режисера. Хочу нагадати тобі, що з приводу режисера говорить Анатолій Васильєв:

”Вот они, два противоположных начала на русской сцене: постановщик и режиссер!

Из трех функций режиссера самая опасная -- режиссер-толкователь, потому что в конце концов толкование превращается в диктатуру, а без диктата режиссуры практически производство спектакля невозможно. Но диктатура приводит к зависимости, исполнительству и художественному рабству. Мне кажется, от решения этого противоречия зависит судьба труппы, и на протяжении всех лет жизни театра, от Шекспира до Театра-Лаборатории Ежи Гротовского, великие и малые умы решали одну и ту же проблему: все труппы в театре ищут свободу, и все режиссеры в театре ищут строгость. Это сочетание строгости и свободы, равновесие сочетания дают качество спектакля.

Последние годы я стал разрабатывать метод, который позволял бы инициативу от режиссера передать актеру, разрешал бы актеру стать автором своей роли. На первых порах мне удавалось, но у этого прекрасного начинания оказалось свое трагическое завершение. В конце концов актер -- автор своей роли, превращается в актера -- анархиста своей роли. Режиссер теряет управление труппой и -- навсегда, причем чем выше мастерство актера-анархиста, чем выше его превосходство, тем больше он настаивает на безоговорочной самостоятельности. Когда все звезды самостоятельны, очень трудно удержать в мире эту карту звезд, невозможно. Свобода для актера приводит к разложению его личности”



Дуже гостро відчувається емоція. Очевидно, що майстер такого рівня свідомості не просто так висловлюється про власний досвід, однак я тут бачу якусь приреченість. Чи справді є межа, за якою відбудеться відкат назад до стану безпорадності?

Можливо варто ширше поглянути на ситуацію і припустити, що існують інші системи координат, де немає цієї пастки. Кожна практика складає власний досвід. Досвід Васильєва і Гротовського - це різні системи координат у голограмі мистецтва, і різний досвід процесу. Вони розуміють один одного і водночас не чують одне одного крізь власну концентрацію на зануреність у процес ними твореного.

Або ж дана дійсність, тобто територія не відповідає вібрації такого рівня митців?

- Театр знову вертається на коло антрепризи. Режисери, актори, не знаходячи рівня взаємотворення з продюсером, підкоряються його найгрубішій вібрації – гроші, і тому перетворюються у виконавців забаганок, що подекуди дуже рідко має мистецьку природу вібрації, тому найчастіше продюсер і виступає в якості диктатора.

І в результаті ;- „Яка кухня , - така і пісня.”?

- В результаті втрачений слух на спільний процес взаємодії з варіантом твору, деградація актора разом з режисером, а відтак і самого театрального діла.

Знову ЕГО?

- Пам’ятаєш з чого ми почали цю розмову,?

З того, що народження твору не є результатом фактора особистості лише самого автора. От же ж ти... Тепер зрозуміло про Гітлера і його „Майн камф”... „...Моя провина паде на ваші голови...”Ми всі відповідаємо за те що діється. „ Прости їм, бо не тямлять, що творять...”

- Так, Колективна Свідомість цивілізації присутня у всіх проявах процесів творення і на театрі також. Ви всі разом впливаєте на процес Життя. І гітлерівський твір також притягнувся в результаті прагнень Колективної Свідомості тогочасної реальності німецького і не тільки німецького суспільства.

Мисль є матеріальною і повторена многократно переходить з природи вібрації, тобто хвильової, у природу матерії, об’єктів, вчинків.

Що ж тоді робити? Всім хочеться добра і в результаті – „Благими намірами ...” Якась тотальна безвихідь...

- Подивись з прицілом на перспективу. Невже не видно провокативної природи того, що так тебе засмучує? А ти навіщо тут? Якого лисого теревениш про творення, коли так легко впадаєш у пастку відчаю? Ти ж чуєш власну перспективу? Ось і вислуховуй перспективу власного змісту буття. Вислухавши, знайдеш відповідь на питання „Що робити?”.

Це я так провокую тебе... Ти ж сам це розумієш!

- Провокуй себе, це ж твоя справа – жити. У цьому й шукай відповідальність митця, відповідальність людини.

Дякую. Отже із нашої сьогоднішньої розмови можна відмітити основне: Колективна свідомість і свідомість індивідуума знаходяться у постійному процесі взаємопроникнення інформаційних хвиль, що в свою чергу викликає творчі процеси індивідуума, в яких він вчуває варіант твору. Цей варіант притягує його у взаємодію, аж допоки не оприсутниться у реальності.

Реальність не є сталою, оскільки сама твориться сукупністю творчих імпульсів індивідуумів і для кожного індивідуума актуалізується у конкретному варіанті дійсності.

Змінити варіант дійсності може сам індивід, якщо зможе організувати власний свідомий процес творення цієї ж дійсності.

Знову все на круги своя...

- Так, ще один виток.

...TO BE... OR NOT TO BE CONTINUED...
обсудить на форуме