teatral - все о театре!

«Медицина — моя законна дружина, а література — коханка», — неодноразово полюбляв жартувати великий російський письменник, драматург і лікар — Антон Павлович Чехов. Автор розповідей, повістей та п’єс, який визнаний одним з найвидатніших письменників у світовій літературі, - майже все своє доросле життя був практикуючим лікарем. 29 січня 2010 року виповнилося 150 років від дня народження Антона Павловича, на честь якого в музеї імені Марії Заньковецької відбулося святкове чаювання. Вечір складався з двох частин. Перша – відкриття виставки, присвяченої великому драматургу. Автори намагалися зробити її у формі вистави, використавши до неї елементи театральної декорації. Їхньою метою було передати атмосферу початку ХІХ століття та додати до неї фарби сучасності. Виставка створена на основі фондових матеріалів Музею театрального, музичного та кіномистецтва, а також були присутні деякі експонати з музею М. Заньковецької. Кіра Миколаївна Лідер-Питоєва люб’язно передала ескізи до вистав за п’єсами Чехова, які розробляв і намагався втілити на сцені знаменитий сценограф Д. Лідер.

А центральними експонатами стали роботи сучасних художників Наталі Рудюк і Марії Левицької – ескізи костюмів до вистави «Вишневий сад» Київського театру Російської драми 1980 року.

Увага організаторів була зосереджена на стосунках Чехова з Україною, які виявилися дуже тісними. Його бабуся – Єфросинія Омелянівна Шимко – була українкою. Саме тому він знав трохи українську мову, деколи використовував її у спілкуванні та листуванні. Чехов будучи гімназистом навіть грав Чупруна у виставі «Москаль-чарівник» українською мовою. Але його відношення до України має свій іронічний підтекст. Тему виставки творці запозичили з назви вистави Львівського театру ім. Л. Курбаса «Садок вишневий». І тут вони також знаходять зв'язок Чехова з Україною, бо навіть сам Бунін писав, що у Росії немає вишневих садів. Зате нам вони з дитинства дуже знайомі…

Головним героєм виставки був не тільки наш вельмишановний ювіляр – з ним у дуеті постала Марія Заньковецька. Бачив на сцені письменник актрису неодноразово, а в одному зі своїх листів зауважував, що вона «страшна сила», але знаходиться не на своєму місці. Їхнє знайомство відбулося у домі Суворіних, яке надалі перетворилося на дуже тісні й динамічні товариські стосунки. Вони часто гуляли разом, відвідували ресторани та різні ярмарки у пошуках костюмів для вистав; часто листувалися. Але у зв’язку з частими переїздами та проблемами зі здоров’ям, стосунки почали вимушено згасати. Навіть відомий той факт, що Антон Павлович почав писати для Марії Костянтинівни роль у новій п’єсі, але нажаль нам не відомо, що то був за твір і чи він його закінчив. Щодо його п’єс, то українські трупи дуже часто ставили саме водевілі Чехова (особливо «Ведмідь», «Трагік по неволі», «Одруження») тому, що влада того часу вимагала в один вечір показувати спочатку російськомовну п’єсу, а тоді тільки дозволялась українська. У 1906 році в театрі «Руська бесіда» вперше «Вишневий сад» Чехова йде українською мовою (постановка – Йосифа Стадника). А у театрі М. Садовського в перекладі спочатку йде «Освідчення», а потім «Ведмідь». Російський театр під орудою М. Соловцова також мав тісний зв'язок не тільки з п’єсами, а й з самим Чеховим. Соловцов намагався хоч не першим, але поставити всі драматичні твори письменника. У зв’язку з війнами і політичними змінами в Україні, твори Чехова довго не ставилися на сцені. І тільки з березня 1946 року відбувається відродження чеховських вистав. Цього року відбулися одразу дві прем’єри: «Три сестри» у Львівському театрі імені М. Заньковецької та «Вишневий сад» у Київському театрі імені І. Франка. Такими ж гучними подіями у театральному житті України, зокрема у столиці, стали дві вистави поставлені у 80-ті роки, сценографію до яких зробив Д. Лідер. Це «Вишневий сад» у Театрі імені Л. Українки, який запам’ятався незвичною світловою партитурою, і «Дядя Ваня» у Театрі ім. І. Франка.

Друга частина свята пройшла у формі чаювання і мала тему - «Вечір однієї вистави».

Всі присутні мали можливість побачити у запису уривки з вистави «Постріл в осінньому саду» (за мотивами "Вишневого саду" А. Чехова) Експериментального театру в постановці В. Більченка та поспілкуватися з акторами й очевидцями цього спектаклю-феномену.

Підвела підсумки вечора Валентина Заболотна, яка порівняла чаювання з добре знайомим висловом, який характеризує майже всі п’єси Чехова: «поки вони п’ють чай – руйнуються їхні долі». Та побажала всім присутнім, щоб їхні долі руйнувалися тільки для народження чогось нового і свіжого.

Вікторія Ільків